Ще з початку 12 століття у містах Європи почали виникати перші цехи. Це були обʼєднання ремісників споріднених професій задля підтримки одне одного в організації виробництва, постачанні матеріалів, збуті готової продукції, захисті від конкурентів та вирішення інших важливих питань, повʼязаних з існуванням галузі. Найбільшого поширення вони набули у період з 14 до 16 століття. Саме тоді цехи зʼявились і в українських містах. Не була винятком і Хмельниччина. Дізнавайтесь про музичні салони у Хмельницькому. Далі на khmelnytskyi-trend.
Перші відомості
Серед цехових обʼєднань представників поширених ремісничих професій (шевців, кравців, ковалів, мулярів та інших) привертають увагу доволі спеціалізовані цехи – музичні. Про існування музичних цехів в Україні відомості зʼявляються лише наприкінці 16 століття. Вперше про них згадується у 1578 році у Камʼянці-Подільському. Пізніше, у 1580 році музичні цехи зʼявляються у Львові, згодом в Острозі, Степані, Ніжині, Стародубі, Києві та інших містах. Ось так факт залишається фактом – саме у місті над Смотричем були організовані найдавніші музичні цехи в Україні.
Музичні цехи
Що то були за цехи, свідчать поборові документи 1578 року, в яких у Камʼянці-Подільському серед інших зазначені цехи скрипників та гуслярів. Існування у 1578 році окремого цеху скрипників – факт надзвичайний, адже скрипки тоді тільки зʼявились та почали входити у музичну практику. Саме у другій половині 16 століття розгорнули свою діяльність перші майстри скрипок в Італії, згодом зʼявились цілі скрипкові школи у Франції, Чехії, Німеччині, Польщі. А на українських землях майстри-скрипники вперше обʼєдналися у Камʼянці-Подільському.
Інший камʼянецький музичний цех був гуслярським. Гусла, найпоширеніший музичний інструмент Київської Русі, залишався популярним й у середньовіччі. Музичні цехи у Камʼянці-Подільському, як і всі інші, що тоді існували в Україні, мали свою емблему, значок, печатку й статут, який був затверджений міським магістром. Цікаво, що цехи поєднували як майстрів з виготовлення музичних інструментів, так і музикантів та виконавців.
Інструментальна музика
У період з 14 по 16 століття більшість музичних інструментів були призначені не стільки до виконання інструментальних композицій, скільки акомпануванню співу. Окремо вирізнялися лише інструменти, призначені для виконання танцювальної музики: гусла, скрипка, басоля (бас) і бубен. З огляду на це, існування у період з 16 до 17 століття у Камʼянці-Подільському цехів скрипників та гуслярів свідчить про поширення тогочасної інструментальної музики на Поділлі.
Документи кінця 16 століття також свідчать, що крім скрипалів та гуслярів, були тоді серед музикантів кобзарі, дзвонарі, сопілкарі та інші. На гравюрі, що датується 17 століттям зображено сопілкарі, цимбалісти, бубники, басисти, клирошани, струнники, довбиши, тулумбасники, дударі, сурмачі, лютністи, торбаністи, органісти, партесники, шаламаї. У репертуарі тогочасних музикантів переважала світська музика – марші, супровід співу, танці, народні мелодії. Грали вони на весіллях, народних гуляннях, похоронах, під час урочистих церемоній.
Характерно, що цехи обʼєднували музикантів двох типів – так званих узуалістів, які грали без нот по памʼяті для простого люду, та високопрофесійних музик, які грали з нот й обслуговували міську еліту. Узуалісти грали переважно на малих скрипках, які називали сербськими, або сербінами. Музиканти вищого класу називалися “італійцями”, бо, ймовірно, виконували, переважно італійську музику. Музичні цехи в Україні масово поширились у період з 16 по 17 століття та існували доволі тривалий час, аж до початку 19 століття.
