Перший театр у Проскурові відкрився у 1892 році та знаходився у деревʼяній будівлі по вулиці Камʼянецькій, на місці старого пологового будинку. Театр був приватним, належав міщанинові-крамареві Срулю-Боруху Шильману. Постійної трупи не було, а грали там виключно приїжджі актори. Фактично, Шильман був лише власником приміщення, а зал віддавав в оренду антрепренерам, які й організовували гастролі. Дізнавайтесь про органну музику у Хмельницькому, яка не втрачає актуальності. Далі на khmelnytskyi-trend.
Вистави у театрі
На початку 20 століття власник вирішив збудувати нове капітальне приміщення. Місце обрав у самому центрі – майже навпроти міського саду на вулиці Олександрівській, там, де його родина володіла торговими рядами. Проте крамниці Шильман зносити не став, а спорудив театр прямо за ними – у глибині кварталу. Ось чому новий театр виявився дещо затиснутим серед сусідньої забудови. У 1907 році відбулись перші вистави на новій сцені.
Під час Української революції у період з 1917 року по 1921 рік, коли у Проскурові тричі перебував Уряд УНР та Директорія, театр використовували для засідань, великих нарад та урочистостей. Театральна зала памʼятає промови Головного Отамана С. Петлюри, командувача Січовими стрільцями Є. Коновальця, урядовців УНР С. Остапенка, Б. Мартоса, І. Мазепи та інших українських державотворців. Попри складний революційний час, у театрі відбувались і вистави.
Гастролі Катерини Рубчакової
У вересні 1919 року на сцені проскурівського театру з успіхом виступала видатна драматична актриса й оперна співачка Катерина Рубчакова. Ще за життя вона стала легендою. Талановита та вродлива Катерина Рубчакова дарувала у найвіддаленіших куточках своє мистецтво людям. На сцені Катерину називали галицькою Заньковецькою, у співі — Крушельницькою. Катерина працювала у трупі “Львівського театру”, який з липня 1919 року на запрошення Міністерства преси та інформації УНР розпочав гастролі Поділлям. Спочатку театр протягом місяця виступав у Камʼянці-Подільському, у залі Пушкінського народного дому. У складі трупи виділялись блискучою грою Катерина Рубчакова та її чоловік Іван Рубчак. Згодом у місто над Смотричем приїхала їхня донька, 16-річна Ольга. Майбутня заслужена артистка України, одна з фундаторів сучасного Київського театру імені Івана Франка робила свої перші акторські кроки на сцені саме “Львівського театру”. Камʼянчани та місцева преса схвально оцінили виступи театру та Катерини Рубчакової. Але, під час камʼянецьких гастролей Катерина занедужала. Театр на початку серпня 1919 року переїхав до Проскурова, а актриса змушена була залишитися у приміському селі Зіньківцях у своїх добрих знайомих.
У Проскурові “новольвівці” гастролювали з 9 серпня майже два місяці. У виснаженому війною місті театр став справжнім осередком добра і миру. Тут, крім вистав, відбувались благодійні концерти для козаків армії УНР та найбідніших верств населення, працювала невеличка читальня, влаштовувалися зустрічі з акторами. На кожному заході були аншлаги. Мешканці міста палко вітали артистів і чекали на приїзд головної “зірки” театру – Катерини Рубчакової. Майже місяць Катерина хворіла, але ледь відчувши полегшення, з радістю прибула до Проскурова. На сцені міського театру у вересні 1919 року видатна актриса зіграла головні ролі у виставах “Пошилися у дурні”, “Безталанна”, “Жидівка-вихрестка”. Але, на жаль, Рубчакова знову занедужала.
Життя співачки
30 вересня театр відбув з Проскурова до Вінниці, а Катерина, попрощавшись з чоловіком, донькою, друзями, знову поїхала у Зіньківці до знайомих. Там її, ослаблену хворобою, схопив тиф. 22 листопада 1919 року 39-річна актриса пішла з життя. Таким чином, зал проскурівського театру став останнім, де лунав божественний голос видатної артистки та оперної співачки. У Проскурові було зроблене й останнє її фото – у ролі Сари у виставі “Жидівка-вихрестка”.
Що стосується могили Катерини Рубчакової у Зіньківцях, то певний час упорядкував та доглядав її брат співачки Михайло Коссак, який у період з 1920 року по 1930 рік працював у Камʼянці-Подільському. Гнітючі враження від побаченої могили видатної актриси й співачки поет Степан Чарнецький передав у новелі-притчі “Забута свята”: “Б’ють її зимні вітри, змивають її дощі, перепливають над нею градові хмари, окутують її зимові сніги. Минають її перехожі, минають її владні мужі, які ніколи сюди не приходять. Ніхто й не гляне ніколи на запалу в землю, зчорнілу могилу”. У 1958 році у зв’язку з ліквідацією кладовища у передмісті Кам’янця, прах великої актриси стараннями доньки Ольги Рубчаківни було перепоховано у Тернополі на Микулинецькому кладовищі поруч з могилою її подруги та акторки “Тернопільських театральних вечорів” Теодозії Бенцаль.
За своє творче життя Катерина Андріївна Рубчакова створила 79 драматичних ролей, співала у 18 операх та 27 оперетах. Як видатна актриса театру вона на початку 20 століття була визнана не лише в Україні, а й у світі. Не випадково, у 1981 роках ЮНЕСКО до календаря ювілейних дат міжнародного значення внесли соту річницю з дня народження Катерини Рубчакової. Памʼять про видатну актрису увічнена передусім на Поділлі. Зокрема, в її рідному Чорткові встановлено памʼятник, а районний Будинок культури перейменований у Народний дім імені Катерини Рубчакової. На честь видатної актриси названі вулиці у Чорткові та Борщові Тернопільської області, а також й у Хмельницькому.
