Кожен хмельничанин та гість міста, відвідувач Хмельницького обласного академічного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького бачив Степана Бортнічука у найяскравіших образах, аплодував та захоплювався його талантом. Адже перед глядачем актор постає у сотні ролей. Далі на khmelnytskyi-trend.in.ua.
Як починалась акторська карʼєра?
Народився актор у 1950 році в місті Городно Любомльського району Волинської області та був дванадцятою дитиною у родині. Як тільки він з’явився на світ, батька назвали “ворогом народу” та дали 25 років увʼязнення. Тоді всю родину вислали жити на Дніпропетровщину.
У 1973 році закінчив Харківський інститут мистецтв імені Івана Котляревського. І першу офіційну зайнятість за професією отримав у 1973 році на Закарпатті. Тоді місцем роботи актора були – Ужгородський обласний драматичний театр та Мукачівський російський драматичний театр. З дружиною, теж акторкою Раїсою Бортнічук, Степан познайомився в Ужгородському театрі. Актор приїхав туди працювати на рік раніше за майбутню дружину. Вони починали із роботи в одному колективі, були партнерами по сцені та пройшли спільний творчий шлях. Тут за 15 років діяльності на сцені, актор втілив понад 30 образів з найкращих творів української та світової драматургії. Серед них: роль Возного із “Наталки-Полтавки” Івана Котляревського, Йосип із “Ревізора” Миколи Гоголя, образ Миколи із “Пізньої любові” Олександра Островського та Степан – “Бояриня” Лесі Українки. Потім вдвох із дружиною поїхали працювати у Росію – у Борисоглібський театр Воронезької області, а згодом у Волгоградський обласний театр. Актори хотіли підняти свій професійний рівень, їхали за репертуаром, партнерами, за хорошою школою. Звідти знову повернулися на Закарпаття, але цього разу у Мукачево. А вже у 90-х роках 20 століття переїхали у Хмельницький, адже дружина актора Раїса родом з Подільського краю. З 1992 року Степан Бортнічук – актор Хмельницького обласного музично-драматичного театру імені Михайла Старицького. Паралельно з акторською діяльністю обіймав посаду завідувача трупи театру. Також він часто виступає в ролі ведучого різноманітних культурно-мистецьких програм, музично-поетичних театральних вечорів.
Робота у театрі
Вже перші роки роботи у театрі засвідчили в його особі яскраву творчу індивідуальність. Широкий творчий діапазон: від ролей трагічних до комедійних, проникливе творче прочитання образів, гарні сценічні дані та володіння виразними голосовими і музичними здібностями дозволили йому створити галерею прекрасних образів. Роботам талановитого актора притаманна висока сценічна культура, витонченість і досконалість, особлива пластичність і гнучкість. Актор заявляє, що театр – це диво, і саме дивитися на це диво, відчувати емоційний та розумовий вплив хоче глядач. За роки роботи у театрі Степан для себе зрозумів, що глядач у першу чергу йде на актора. Що б режисер не вигадував, скільки б світла не давав, яку б музику не вмикав, як би не “глушив” чи “витягував” артистів, глядач або вірить, або ні. Дорогоцінні хвилини у спілкуванні з глядачем для актора – це не гучні аплодисменти і крики “браво”, а хвилини мовчання і глибокої тиші, моменти істини, коли глядач проживає виставу разом з актором. Улюбленими своїми виставами актор називає “Бояриню” Лесі Українки та комітрагедію “Не такий, як усі”.
Нагороди актора
За майстерне виконання ролі Дмитра у виставі “Повінь” Василя Руснака, Степан Бортнічук став лауреатом Закарпатської обласної премії імені Вакарова. Найкращі вистави за його участю було записано і неодноразово транслювались республіканським телебаченням. Вистава за п’єсою Миколи Куліша “Тілетія”, в якій актор зіграв одну з головних ролей – Овдія Пупа, увійшла до золотого фонду української класики на Українському радіо. У 2002 році провідному майстру сцени надали Почесне звання “Заслужений артист України”. 25 вересня 2010 року актор став Лауреатом Хмельницької міської премії імені Богдана Хмельницького.
